Полiтика. мораль й економiка

Автор
Опубликовано: 196 дней назад ( 4 апреля 2018)
Рубрика: Поговорим
+1
Голосов: 1
Вчера: 1
Сегодня: 1
30 дней: 11

 Взаємодія політики й економіки складна і важлива своїми наслідками. Через це не слід обмежуватися тим, що було сказано під час розгляду внутрішніх властивостей політики , хокрема її інклюзивності , або проникаючої здатності , коли вона була усвідомлена як найголовніша сфера суспільства . Зараз доцільно поглибити це знання , розкрити механізм взаємодії політичного й економічного явищ і визначити його специфічний характер.

 У найзагальнішому вигляді цей механізм поляга у взаємному багатовимірному впливі одного явища на інше . Специфічність його в тому , що спрацьовує він , як правило , не прямо а опосередковано , охоплюючи соціальні відносини. Такого штибу визначення має свої позитивні й негативні моменти. З  одного боку , воно просте і дозволяє одним поглядом охопити усе явище разом . З іншого - не показує внутрішньої логіки і головних іпульсів взаємодії політики й економіки та її наукової рефлексії . 

 У відносинах політики з економікою виділимо перш за все визначальну роль економіки.  Певним свідчення достовірності цього є окремий самостійний підхід до проблеми , який одержав назву девелопменталістського ( з англ.  розвиток) . Прихильники його , не абсолютизуючи залежності політики від економіки , вважають , що слабкорозвинена економіка об'ктивно передбачає централізацію влади , посилює авторитарні тенденції . У той же час економічне зростання приводить до плюралістичної демократії . Багато хто із західних дослідників , виходячи головним чином із економічної ефективності , називають п'ять типів держави , що відповідають п'яти типам соціально-економічного розвитку суспільства : традиційні примітивні суспільства , традиційні цивілізації , перехідні суспільства , суспільства промислових революцій і суспільства високого масового споживання.

 У суспільствознавстві відома й інша течія , яка , так би мовити , перевершує девелопменталістський підхід . Ідеться про марксизм-ленінізм , у якому детермінуюча роль економіки щодо політики доведена до краю. Згідно з його концепцією суспільно-економічної формації історія людства знає чотири типи держави ( рабовласницька , феодальна , буржуазна , соціалістична ), підоймою кожної з них є економічний базис , розвиток продуктивних сил і способів з'єднання безпосередніх виробників з власністю. Маркс , як відомо , зробив висновок , що ручні жорна дають суспільство на чолі з сюзереном , паровий млин - суспільство з промисловим капіталом . Автори цієї теорії  виходили з того , що у "світлому майбутньому" державі , отже , й політиці , місця не знайдеться , оскільки державна власність нібито приведе до того , що керівництво людьми буде замінено управлінням речами , до того ж і класи начебто зовсім зникнуть.

 Західними політологією і соціологією доведено ... що марксисти не змогли побачити фундаментальної ролі "формальної свободи" . Вони вважали , що формальної демократії недостатньо , а тому воліли доповнити її "економічною демократію" . Однак це виявилося марною фразою , яка мала закамуфлювати той факт, що формальна свобода є гарантією демократичної економічної політики.

 Маркс , відкривши значення економічної влади , перебільшив її місце в суспільстві . Він особисто і його послідовники вбачали владу економіки повсюдно : хто має гроші , той має свободу , той має владу ! Оце й уся філософія цього питання . Та не кожен ладен з цим погодитися . Саме так чи то близько до цього відбувалося у тому капіталізмові , що його досліджував Маркс зі своїми прибічниками , та може , ще у суспільстві не сталому , перехідному до іншої , наприклад , ринкової якості . Проте у сучасному цивілізованому суспільстві ключи до приборкання економічних демонів знайдено . Золотий із них - демократія.

 Безумовним перебільшенням є твердження марксизму, що економіка завжди визначає політичну сферу життя . Суттєві джерела політики тих чи інших держав, класів, націй не можуть бути зведені лише до економічної детермінанти. Вони , як було показано вище , мають складнішу обумовленість . Серед чинників тут узгодження інтересів громадян , у розмаїтому спектрі яких економічні реалізуються поряд з іншими . До них, зокрема , належать захист честі , гідності людини і самого її  життя , стабільність розвою соціуму, захист спільноти від зовнішнього ворога й т. ін.

 Вплив політики на економіку також досить складний за своїм характером і конкретнии наслідками . Щодо характеру , то він моде бути троїстим : позитивним , негативним або нейтральним . Відносно наслідків , то вони найрізноманітніші й обумовлені саме вказаним характером впливу . Зваженою тут здається оцінка , за якої політика не розглядається як праматір економіки й у той же час тлумачиться як анемічна і безсила щодо неї.

 Важливо усвідомити , що вплив політики на економіку - це не якась стала величина . Він має історичний характер , який у цілому за певного припущення можна зобразити такою схемою : всесилля політики (за умов традиційних суспільства і цивілізації) - обмежена роль політики ( під час епохи модерну , особливо його верхньої межі) - зростаюче значення ( коли розгортаються процеси міжнародної економічної , науково-технічної і соціальної інтеграції ) - обмежена вдруге роль політики ( у надто віддаленій перспективі , коли , можливо , утворяться інші суб'єкти політики ). 

 Сьогоднішня взаємодія політики з економікою корінням сягає часів , коли суспільству став реально загрожувати "парадокс свободи" , тобто необмежена економічна свобода стала небехпечною для свободи економічно слабких . За цих умов соціум убезпечує себе тим , що з суспільства "марксового капіталізму" поступово формуться новий устрій . Його найхарактерніою ознакою стає економічний інтервенціонізм . Утворюється суспільство , у якому функції держави в економічній сфері поширюються далеко за межі захисту власності і "свободних договорів". Держава ста спроможною контролювати економічну могутність , що одночасно означає розширення сфери політичної діяльності. 

 Проте внутрішні властивості політики такі , що за певних умов вона здатна перебрати на себе владного субстрату більше , ніж необхідно для керівництва суспільними процесами , економічними в тому числі. Абсолютизація політичної влади виявляться нічим не кращою від економічної . Зауважимо , до речі, що абсолютизація всякої влади є загрозливою. Економічний інтервенціонізм , за особливо сприятливих для цього умов ( суцільне одержавлення власності , панування певної державної ідеології , відсутність політичного плюралізму ) , здатний викликати своєрідний парадокс державного панування, коли останнє набирає тотального характеру , втрачається свобода, а разом з тим ставиться хрест і на самому плануванні. Тут стикаємося з безумовним перекосом діяльності держави. Властивий її , так би мовити , за визначенням проектування економічно-правової інфраструктури сходить нанівець , а інши - метод вільної діяльності держави для досягнення цілей , поставлених її провідниками - перетворюється на панівний і навіть на єдиний . Отже , суспільство тут спіткає панування іншого демона - політичного .

 Приборкання цього демона теж можливе. Загальним засобом тут є поглиблення демократії . Щодо конкретних заходів , то , по-перше , це інституалізація політики , бо тільки певні структури , а не окремі особи здатні захистити громадян від необмеженого державного втручання та можливого позбавлення їх свободи ; по-друге , це усвідомлення оптимальності методу проєктування правової структури , а головне - повсюдне , де це можливе , використання його.

 Сучасне українське суспільство для глибокого реформування має використовувати обидва методи економічного втручання держави . Установити режим господарської конкуренції , запровадити ринкові відносини і забезпечити розвиток підприємництва неможливо без відповідної економічно - правової інфраструктури , тобто створення законів та інших норм , які регулюють відносини власності , демонополізують і демілітаризують економіку , сприяють нормальному обігові цінних паперів тощо . Разом із цим зберігається необхідність надання державі у певних межах свободи діяльності , як це вважають за необхідне її провідники.  Тавке пряме втручання виправдане тим , що властиве командно-адміністративній системі управління зруйноване , а керівництво новими засобаи ще не утворене.

 Сказане переконує в обґрунтованості висновку про складність взаємин між політикою і економікою. До того ж вони мають , як було відзначено , не прямий , а опосередкований характер - між ними розташовані соціальні відносини . Економіка , визначаючи матеріальні підйоми життєдіяльності людей , обумовлює характер соціальної диференціації суспільства . Різні соцціальні групи залежно від змісту економічних інтересів можуть звертатися до політични засобів їх задоволення . Натомість відбувається та чи інша реакція державних структур , яка не тільки відбиває , але й здійснює вимоги економічного життя . Соціальні групи , таким чином , зумовлюють той чи інший характер діяльності держави , політики в цілому .

 У свою чергу політика може спричинитися до таких соціальних наслідків , які приведуть до певної її корекції , або навіть обмеження. Ідеться саме про сучасний стан українського суспільства, в якому політичними засобами інтенсивно твориться економічно - правова інфраструктура ринкової економіки . Усе це забезпечує широкий розвиток підприємництва , дрібного і родинного бізнесу , господарчої ініціативи громадян узагалі , а одночасно викликає самоорганізацію економічних процесів , стає на перешкоді розширенню участі держави в управлінні господарсько-економічним життям.

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Нашли нарушение или ошибку? Пожаловаться на страницу