Новое в блогах

Полiтика. мораль й економiка

Автор
Опубликовано: 413 дней назад ( 4 апреля 2018)
Рубрика: Поговорим
+1
Голосов: 1
Вчера: 0
Сегодня: 1
30 дней: 13

 Взаємодія політики й економіки складна і важлива своїми наслідками. Через це не слід обмежуватися тим, що було сказано під час розгляду внутрішніх властивостей політики , хокрема її інклюзивності , або проникаючої здатності , коли вона була усвідомлена як найголовніша сфера суспільства . Зараз доцільно поглибити це знання , розкрити механізм взаємодії політичного й економічного явищ і визначити його специфічний характер.

 У найзагальнішому вигляді цей механізм поляга у взаємному багатовимірному впливі одного явища на інше . Специфічність його в тому , що спрацьовує він , як правило , не прямо а опосередковано , охоплюючи соціальні відносини. Такого штибу визначення має свої позитивні й негативні моменти. З  одного боку , воно просте і дозволяє одним поглядом охопити усе явище разом . З іншого - не показує внутрішньої логіки і головних іпульсів взаємодії політики й економіки та її наукової рефлексії . 

 У відносинах політики з економікою виділимо перш за все визначальну роль економіки.  Певним свідчення достовірності цього є окремий самостійний підхід до проблеми , який одержав назву девелопменталістського ( з англ.  розвиток) . Прихильники його , не абсолютизуючи залежності політики від економіки , вважають , що слабкорозвинена економіка об'ктивно передбачає централізацію влади , посилює авторитарні тенденції . У той же час економічне зростання приводить до плюралістичної демократії . Багато хто із західних дослідників , виходячи головним чином із економічної ефективності , називають п'ять типів держави , що відповідають п'яти типам соціально-економічного розвитку суспільства : традиційні примітивні суспільства , традиційні цивілізації , перехідні суспільства , суспільства промислових революцій і суспільства високого масового споживання.

 У суспільствознавстві відома й інша течія , яка , так би мовити , перевершує девелопменталістський підхід . Ідеться про марксизм-ленінізм , у якому детермінуюча роль економіки щодо політики доведена до краю. Згідно з його концепцією суспільно-економічної формації історія людства знає чотири типи держави ( рабовласницька , феодальна , буржуазна , соціалістична ), підоймою кожної з них є економічний базис , розвиток продуктивних сил і способів з'єднання безпосередніх виробників з власністю. Маркс , як відомо , зробив висновок , що ручні жорна дають суспільство на чолі з сюзереном , паровий млин - суспільство з промисловим капіталом . Автори цієї теорії  виходили з того , що у "світлому майбутньому" державі , отже , й політиці , місця не знайдеться , оскільки державна власність нібито приведе до того , що керівництво людьми буде замінено управлінням речами , до того ж і класи начебто зовсім зникнуть.

 Західними політологією і соціологією доведено ... що марксисти не змогли побачити фундаментальної ролі "формальної свободи" . Вони вважали , що формальної демократії недостатньо , а тому воліли доповнити її "економічною демократію" . Однак це виявилося марною фразою , яка мала закамуфлювати той факт, що формальна свобода є гарантією демократичної економічної політики.

 Маркс , відкривши значення економічної влади , перебільшив її місце в суспільстві . Він особисто і його послідовники вбачали владу економіки повсюдно : хто має гроші , той має свободу , той має владу ! Оце й уся філософія цього питання . Та не кожен ладен з цим погодитися . Саме так чи то близько до цього відбувалося у тому капіталізмові , що його досліджував Маркс зі своїми прибічниками , та може , ще у суспільстві не сталому , перехідному до іншої , наприклад , ринкової якості . Проте у сучасному цивілізованому суспільстві ключи до приборкання економічних демонів знайдено . Золотий із них - демократія.

 Безумовним перебільшенням є твердження марксизму, що економіка завжди визначає політичну сферу життя . Суттєві джерела політики тих чи інших держав, класів, націй не можуть бути зведені лише до економічної детермінанти. Вони , як було показано вище , мають складнішу обумовленість . Серед чинників тут узгодження інтересів громадян , у розмаїтому спектрі яких економічні реалізуються поряд з іншими . До них, зокрема , належать захист честі , гідності людини і самого її  життя , стабільність розвою соціуму, захист спільноти від зовнішнього ворога й т. ін.

 Вплив політики на економіку також досить складний за своїм характером і конкретнии наслідками . Щодо характеру , то він моде бути троїстим : позитивним , негативним або нейтральним . Відносно наслідків , то вони найрізноманітніші й обумовлені саме вказаним характером впливу . Зваженою тут здається оцінка , за якої політика не розглядається як праматір економіки й у той же час тлумачиться як анемічна і безсила щодо неї.

 Важливо усвідомити , що вплив політики на економіку - це не якась стала величина . Він має історичний характер , який у цілому за певного припущення можна зобразити такою схемою : всесилля політики (за умов традиційних суспільства і цивілізації) - обмежена роль політики ( під час епохи модерну , особливо його верхньої межі) - зростаюче значення ( коли розгортаються процеси міжнародної економічної , науково-технічної і соціальної інтеграції ) - обмежена вдруге роль політики ( у надто віддаленій перспективі , коли , можливо , утворяться інші суб'єкти політики ). 

 Сьогоднішня взаємодія політики з економікою корінням сягає часів , коли суспільству став реально загрожувати "парадокс свободи" , тобто необмежена економічна свобода стала небехпечною для свободи економічно слабких . За цих умов соціум убезпечує себе тим , що з суспільства "марксового капіталізму" поступово формуться новий устрій . Його найхарактерніою ознакою стає економічний інтервенціонізм . Утворюється суспільство , у якому функції держави в економічній сфері поширюються далеко за межі захисту власності і "свободних договорів". Держава ста спроможною контролювати економічну могутність , що одночасно означає розширення сфери політичної діяльності. 

 Проте внутрішні властивості політики такі , що за певних умов вона здатна перебрати на себе владного субстрату більше , ніж необхідно для керівництва суспільними процесами , економічними в тому числі. Абсолютизація політичної влади виявляться нічим не кращою від економічної . Зауважимо , до речі, що абсолютизація всякої влади є загрозливою. Економічний інтервенціонізм , за особливо сприятливих для цього умов ( суцільне одержавлення власності , панування певної державної ідеології , відсутність політичного плюралізму ) , здатний викликати своєрідний парадокс державного панування, коли останнє набирає тотального характеру , втрачається свобода, а разом з тим ставиться хрест і на самому плануванні. Тут стикаємося з безумовним перекосом діяльності держави. Властивий її , так би мовити , за визначенням проектування економічно-правової інфраструктури сходить нанівець , а інши - метод вільної діяльності держави для досягнення цілей , поставлених її провідниками - перетворюється на панівний і навіть на єдиний . Отже , суспільство тут спіткає панування іншого демона - політичного .

 Приборкання цього демона теж можливе. Загальним засобом тут є поглиблення демократії . Щодо конкретних заходів , то , по-перше , це інституалізація політики , бо тільки певні структури , а не окремі особи здатні захистити громадян від необмеженого державного втручання та можливого позбавлення їх свободи ; по-друге , це усвідомлення оптимальності методу проєктування правової структури , а головне - повсюдне , де це можливе , використання його.

 Сучасне українське суспільство для глибокого реформування має використовувати обидва методи економічного втручання держави . Установити режим господарської конкуренції , запровадити ринкові відносини і забезпечити розвиток підприємництва неможливо без відповідної економічно - правової інфраструктури , тобто створення законів та інших норм , які регулюють відносини власності , демонополізують і демілітаризують економіку , сприяють нормальному обігові цінних паперів тощо . Разом із цим зберігається необхідність надання державі у певних межах свободи діяльності , як це вважають за необхідне її провідники.  Тавке пряме втручання виправдане тим , що властиве командно-адміністративній системі управління зруйноване , а керівництво новими засобаи ще не утворене.

 Сказане переконує в обґрунтованості висновку про складність взаємин між політикою і економікою. До того ж вони мають , як було відзначено , не прямий , а опосередкований характер - між ними розташовані соціальні відносини . Економіка , визначаючи матеріальні підйоми життєдіяльності людей , обумовлює характер соціальної диференціації суспільства . Різні соцціальні групи залежно від змісту економічних інтересів можуть звертатися до політични засобів їх задоволення . Натомість відбувається та чи інша реакція державних структур , яка не тільки відбиває , але й здійснює вимоги економічного життя . Соціальні групи , таким чином , зумовлюють той чи інший характер діяльності держави , політики в цілому .

 У свою чергу політика може спричинитися до таких соціальних наслідків , які приведуть до певної її корекції , або навіть обмеження. Ідеться саме про сучасний стан українського суспільства, в якому політичними засобами інтенсивно твориться економічно - правова інфраструктура ринкової економіки . Усе це забезпечує широкий розвиток підприємництва , дрібного і родинного бізнесу , господарчої ініціативи громадян узагалі , а одночасно викликає самоорганізацію економічних процесів , стає на перешкоді розширенню участі держави в управлінні господарсько-економічним життям.

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Нашли нарушение или ошибку? Пожаловаться на страницу

Сердце Фриланса

Клубы

Рейтинг — 7060 30 участников
Рейтинг — 6857 82 участника
Рейтинг — 6592 85 участников
Рейтинг — 6212 87 участников
Рейтинг — 5832 85 участников

Посещая наш сайт, вы соглашаетесь на использование всех cookie-файлов. Политика конфиденциальности. Если вы не согласны, то покиньте данный сайт.

By visiting our site, you agree to the use of all cookies. Privacy cookies. If you do not agree, then leave this site.